Тараненко лілія ивановна, вчений садівник і селекціонер з україни

подвиг селекціонера

Заслужений агроном України Лілія Іванівна Тараненко має унікальну подвижницьку біографію у вітчизняній садівничої селекції.

В Україні її шлях почався 10 грудня 1949 року на Донецькому опорному пункті садівництва, куди вона пішла працювати старшим науковим співробітником. Вже 5 разів змінилося назву рідного установи. Зараз це Артемівська дослідна станція розсадництва ІС УААН. А вона працює на цій посаді донині, вже 60 років !!! В одному з найскладніших, за кліматичними умовами, регіоні країни селекціонер створила цілу серію чудових по морозостійкості та посухостійкості сортів плодових, які не поступаються за якістю південним. Не випадково сорти Тараненко вирощують в Росії, Середньої Азії, на Кавказі, зараз йде їх випробування в Польщі, Угорщині, США, Франції. весь її "донбаський стаж" - це скарбничка багатющого досвіду, величезною цілеспрямованості і самовіддачі, вірності обраній справі. Саме тут гартувався її характер вченого і борця за правду, встановлювалася висока планка професіоналізму і моральності.

Ось перелік сортів Тараненко, якими може пишатися вітчизняне садівництво: ЧЕРЕШНЯ: Рання розовінкой, Джерело, Валерія, Ярославна, Прощальна, Леся, Донецька красуня, Василиса, Дончанка, Аннушка, Аеліта, Етика, Катюша, Донецький вугіллячко, Сестричка, Амазонка, Студентка (Скороплідні, відмінного смаку, з масою плодів до 8-9 г, частина - до 12-14 г) - ВИШНЯ: Чудо-вишня, Шпанка донецька, Нічка, Донецький велетень, Ксенія, Спокуса, Словник (Маса плодів деяких сортів від 7 до 9 г) - СЛИВА: Синичка, Ренклод ранній, Ренклод Карбишева, Угорка донецька рання, Угорка донецька, Донецька консервная- ТЕРН- Терен донецький, терен донецький великий- аличі: Надрання, Чорнушка, Дончанка рання, Машенька, Генерал, Тетяна, слівовідной, Оксамитова, Гармонія, знайда, Лимонна, Сонячний зайчик- АБРИКОСА: Син Табарзи, Заморозкоустойчівий, Донецький сладкоядерний- ПЕРСИК: Донецький білий, Донецький жовтий, Сіянець Старка- АЙВА: Донецька грушоподібна- Яблуня: Кальвиль донецький (Перевершив батька - Ренет Симиренка - по ско­-роплодності і врожайності).

З листів Л. І. Тараненко:

Повернення на батьківщину. "З тих пір, як в дитинстві дізналася про діяльність І. В. Мічуріна - мріяла стати селекціонером ...

У 1945 році, після закінчення Саратовського СХІ, 4 роки працювала там же 2 роки лаборантом кафедри селекції, потім 2 роки аспірантом, одночасно влітку перші два роки - в Мічурінському НДІ садівництва, вела відбір яблуні, Як аспірант обстежила вцілілі 70-100-річні сади на Волзі - від Хвалинськ до Середньої Ахтуби (500 км). Мій науковий керівник відмовився від керівництва, коли після читання 15 лекцій про Мічуріна в різних установах Саратова- кінці 1949 р мене оголосили "космополітом" тільки за те, що в лекціях не сварила "вейсманістів- морганістів", Що не хвалила Лисенко ... До того ж, я була онукою "ворога народу" (Мій дід Я. І. фабрички був комуністом з 1904 р, учасником "з`їзду розстріляних").

У Міністерстві с.г. СРСР, куди поїхала за допомогою, у відділі науки, мені тихо порадили, що в Україні менше розгул лисенківщини, і я вирішила повернутися на батьківщину, звідки з мамою поїхала в 2-річному віці.

Директор Укрсадоінстітута С. Х. Дука не злякався моєї "родоводу", Прийняв на роботу і відправив на Донецький опорний пункт садівництва:

Клімат Донбасу близький до Саратовському, саме про таке місце я мріяла".

Кухня селекції. "Мені вдавалося виводити сорти тільки приблизно раз в 7-8 років. В інші, надто посушливі роки, добірних форм практично не було. чому стільки "порожніх" років? Та тільки тому, що навіть, незважаючи на мій "таран" характер, неможливо було добитися хоча б одного-двох поливів в період сильних засух, щоб з`явилися повноцінні насіння. На жаль, не вдавалося домогтися нормального догляду за селекційними і колекційними ділянками, адже наше наукова установа завжди було, по суті, радгоспом. виробництву потрібен "вал", А селекційні ділянки давати його не могли ...".

І все ж, селекціонер перемагала. Її послужний список зробив би честь будь-якому кандидатові або доктору наук. Якось, після одного з її доповідей в Мічурінськ, Лілії Іванівні запропонували написати докторську, минаючи кандидатську. Але, знаючи, як нерідко пишуться і захищаються дисертації, і яка потім віддача від "оступінення", Лілія Іванівна обрала інший шлях, складний шлях практика-подвижника. І не пошкодувала про це! За всі ці роки вона так і не розучилася говорити те, що думає і дехто не може їй цього пробачити. Наприклад, вона не може змиритися з тим, що в Україні хлинув потік іноземних зі­-ротів і є загроза, що пітомніководи, забувши про районованих, перейдуть на розмноження "прийшлих". По суті, майбутніх покупців саджанців чекає обман: як показала її робота з сортовипробування, багато іноземних сорти у них не будуть ні морозостійкими, ні засухостійкими. Боляче, але на очах Лілії Іванівни і її колег, катастрофічно зменшилися площі, на яких проводився селекційний відбір.

Якось вирішили підрахувати: скільки ж в системі галузевих НДУ селекціонерів, які вивели багато сортів? На всю країну таких виявилося лише кілька людей: Копані, Туровцеву, Сайка, Тараненко ... І ці ряди рідшають. Чому ж так мало на нашу величезну садівничих країну людей-провідників? Держава повинна цінувати свою еліту.

Врятувати! "У Мене залишилася одна задача - врятувати все краще, що виве­-дено і виділено в колекціях ... Продовжую в дикому селекційно-колекційному саду, який поки, на моє прохання, чи не корчив (був переданий радгоспу), вести відбір серед ще уцілілих 400 добірних форм черешні, вишні, аличі ... І вивчаю, як поводяться наші сорти в спартанських умовах. Наші сорти краще, ніж переважна більшість південних і іноземних сортів, зберігають раз­-мер плодів і стійкість до морозів і посух ...".

Щороку, напередодні прищепних робіт, Лілія Іванівна "видобуває" з бур`янів, після омолодження дерев, живці своїх сортів і добірних форм і відправляє їх в усі куточки України (при можливості, і за кордон) всім, хто бажає відчувати її сорти. Гроші, отримані від садівників за черешки (хто скільки може) йшли на "відрядні" (По два рази була на симпозіумах в Угорщині і Польщі), на бензин, щоб дістатися до селекційного саду, на лопати, сапки, секатори ... Незважаючи ні на що, селекціонер працює і регулярно передає в Держсортовипробування свої нові і нові сорти.

Вірні друзі-соратники Л. І. Та­-Раненко - садівники-любителі. Вона багато років ділиться з ними своїм багатим досвідом зі сторінок "нашої дачі" і "дачника", Консультує в листах і по телефону (ввечері, до 22.00 т. 0627­-49-44-71). Багато в чому, саме завдяки садівникам-ентузіастам, випробовується­-ються і рятуються її сорти.

"Вірую! Нещодавно дзвонив мені з м.Хмельницького садівник Н. Ф. Коломієць. Уявіть: в його колекції тільки сортів вишні - вже більше сотні! З захопленням повідомив, яким хорошим був у нього в цьому році урожай моїх сортів черешні та замовив на зиму купу живців для безлічі знайомих: Значить, не даремно живу ... Дуже шкодую, що такі люди, як цей ентузіаст, не йдуть в науку, поповнюють наші ряди, в яких буває чимало випадкових людей.

Мрію, щоб воскресла наша країна і воскресла наша вмираюча садівнича наука. Чи не втратити б наші сорти. Вони багато чого варті ...".

читав листи А. К. Голобородько, редактор газети "дачник".

фото В. В. Ярушнікова

(Дачник № 12, грудень 2009)