Принципи землеробства: істина посередині, традиційне і нове органічне землеробство

Органічне землеробство, засноване на повній відмові від добрив інших видів, може застосовуватися тільки на невеликих ділянках, причому за умови досить високого вихідного рівня родючості грунту.

Безперечно, органічні добрива вкрай необхідні і замінити їх нічим. Адже саме з них і формується гумус. Потрібні вони і для поліпшення структури грунту і для поповнення в ній запасів біологічно активних речовин, які підвищують стійкість рослин до несприятливих умов, збудників хвороб і шкідників. Однак органічне землеробство нагадує фінансову піраміду. Адже для окультурення 1 сотки необхідно «стаскать» органіку з 20, для ділянки 20 соток - вже з 400 соток. Рано чи пізно цей ланцюжок закінчиться - землі і зараз не так вже й багато, а населення нашої планети збільшується.

Оскільки в свіжої органіки можуть бути небезпечні для рослин мікроорганізми, шкідники, сміттєві насіння, гній, наприклад, бажано використовувати хоча б полуперегнівшій, а під коренеплідні овочі - повністю перегнилий (перегній).

Зрозуміло, корисний і такий старий агротехнічний прийом, як мульчування грядок сіном. Мульча захищає ґрунт від перегріву, втрати вологи, освіти на її поверхні кірки. Причому сіно швидко перепріває, повертаючи землі поживні речовини. На відміну від сіна, солома, опале восени листя дерев, тирса перегнивають повільно, і з землею їх краще не змішувати - вони пригнічують гриби, які, в свою чергу, руйнують органіку грунту. Втім, таку мульчу досить пролити розчином сечовини, і вона швидше перетвориться в корисний перегній. Селітру для цього використовувати небажано - можливі сильний розігрів маси і втрата корисних речовин.

Жоден агроном або агрохімік не буде проти вирощування сидератів (зеленого добрива). У цьому випадку для отримання органічної маси не потрібні (або потрібні в значно меншій кількості) додаткові ділянки землі. До того ж не треба витрачати кошти на перевезення добрива з одного місця на інше.

Але щоб виростити зелену масу, потрібно попрацювати: провести сівбу, культивацію, скосити і закласти в грунт зелену масу, що теж недешево і нелегко. Причому якщо закладення проведена недостатньо ретельно, сидерати починають заглушати посіви і посадки в городі, конкурувати з культурними рослинами за харчування, світло і вологу.

Звичайно, девіз «Заради здоров`я нічого не шкода» хороший. Але якщо для того, щоб харчуватися екологічно чистими продуктами, доводиться надмірно навантажувати суглоби і хребет, працювати, не знаючи ні сну, ні відпочинку, можна нашкодити собі ще більше, ніж використовуючи мінеральні добрива.

Тому в своєму господарстві (теплиця, ділянка поряд з будинком і десяток соток в поле) я застосовую інтегровану систему землеробства. Зауважу, що вихідні умови на ділянці були складні: осушене болото, рівень родючості середній, опадів багато, часто з надлишком, так що і грядки затоплює, до того ж лютують фітофтора і пирій.

В основі мого методу землеробства - чергування культур, поєднання окультурення грядок сидератами і внесення комплексних мінеральних добрив і мікроелементів. Для картоплі, среднерослих томатів, квасолі, крупнокочанних сортів капусти я виділяю смуги шириною 40 см, де висаджую парними рядами боби, перець і баклажани. В рядах (з осені або рано навесні, до посіву основної культури) вирощую озимі - жито і (або) суріпицю, закладаючи їх потім повністю. Посадки кілька разів за сезон мульчують скошеними багаторічними сидератами, які розміщую в широких, 1-1,2 м, міжряддях на відстані 20 см від кожного ряду. Для такого способу підходять рослини висотою від 50 до 100 см, наприклад люцерна, буркун. Тоді вони не будуть конкурувати з сидератами за світло.

На грядках, відведених під гарбузове, рослинні залишки і однорічні сидерати закапую повністю, але не дуже глибоко і присипають їх грунтом, потім сію вузькими рядами огірки, гарбузи, дині. У міру зростання батогів сидерати скошую, а ширину міжрядь звужую. При цьому вибираю тільки однорічні сидерати, які після ска­-вування НЕ відростають: олійну редьку, гірчицю, жито, овес.

Ще раз зауважу, що використання сидератів - справа корисна, але не дуже дешеве. За два роки виходить 5-6 посівів. Звичайно, не орга­-кові кожен раз культивувати сидерати (рихлити сапкою або плоскорізом). Можна робити підсіву і під граблі - наприклад, якщо в попередній раз зелень була скошена досить низько. Але це все одно додаткова робота і витрати. До того ж якщо тільки підсівати насіння, що не пухку землю, то з часом утворюється дерен, крізь який вже нічого не проб`ється.

Тому мені більше подобається вирощувати червона конюшина (сію його раз на два роки). Він не утворює потужної дернини, не вимагає глибокої культивації, дає три укоси за сезон, розмножується самосівом, а його насіння майже не скльовує птиці. Під конюшиною розлучається багато черв`яків, грунт насичується азотом, стає м`якою, і навіть якщо всю надземну масу забереш до лав, міжряддя НЕ будуть збіднена. Мульча з конюшини поживна, добре перегниває.

Але ось для моркви, цибулі, буряка така система не годиться: забита органіка заважає, наприклад, моркви сходити. Для культур, які я тримаю в городі до холодів, періодично підсівати в міжряддя жито. Шкоди вона основний культурі в цей час вже не завдасть, але встигне вирости, щоб перезимувати і навесні набрати необхідну масу.

Ці прийоми допомагають накопичити в грунті гумус і зробити більш доступними рослинам важкорозчинні фосфор, калій і мікроелементи.

Але на окультурення йдуть роки, при цьому з обороту вилучаються великі площі. Тому я не відмовляюся від використання мінеральних добрив.

Першим справою намагаюся вносити мікроелементи. Буряк і капусту двічі обробляю борною кислотою (вони особливо чутливі до нестачі бору). А так як рослини можуть відчувати брак і інших елементів, підгодовую їх комплексними мікродобривами. Вношу їх раніше, ніж азотні, фосфорні та калійні підгодівлі. Першу підгодівлю проводжу, як тільки листочки досягнуть стандартного для сорту розміру (на буряках, наприклад, перед змиканням листя в ряду), щоб рослини встигли увібрати розчин. Тижнів через три підгодовую капусту і буряк ще раз. Підживлення картоплі Акварин поєдную з обробками посадок від шкідників і фітофтори. У сухе і спекотне літо додатково проводжу третю підгодівлю.

Треба пам`ятати: для підвищення врожайності, як і для поліпшення якості продуктів, необхідні азотні добрива. Тільки вносити їх треба з розумом. Найпростіший і безпечний спосіб - внести селітру під сидерати (крім конюшини). Тоді утворюється більше зеленої маси, а в овочі не буде нітратів.

На початку вегетації для підгодівлі застосовую також сечовину (карбамід) - проливаю рослини в рядках під корінь і обприскую їх слабким розчином по листю (наприклад, томати під час цвітіння).

Треба зауважити, що запасів калію, фосфору, кальцію, магнію в грунті вистачить на сотні років. На жаль, вони перебувають в нерозчинної формі. Звичайно, сидерати переводять деяку частину цих елементів в доступне стан. Але як я вже сказав, на це йдуть роки. І все одно цієї кількості буде недостатньо для багатьох овочів. Тому я обов`язково проведу локальні підгодівлі нітрофоскою - це повільно розчиняється добриво. Або висипаю її під кущ і присипають грунтом, або загортаю в кілька шарів газети і закапую на глибину 8 см на відстані 5 см від ряду. Коли ж формуються і набирають вагу бульби картоплі, плоди перцю, томату, баклажана, проводжу коригувальні фосфорно-калійні підгодівлі. Правда, щоб з`ясувати, чого в ґрунті не вистачає, треба зробити її хімічний аналіз.

Застосування такої технології дозволяє отримувати високі врожаї, підвищувати родючість грунту, вирощувати овочі відмінної якості.

Л. Котвицький, Україна

(Присадибне господарство, № 10, жовтень 2011)

Інші публікації про різні принципах природного землеробства дивіться в розділі Зміст грунту в саду, нове в агротехніці, органічне землеробство